1.3 Серцево-судинна система

Основна функція системи кровообігу — постачання кров’ю органів і тканин, забезпечення безперервного руху крові по судинах. Кров доставляє до клітин організму кисень і поживні речовини й виводить із них продукти розпаду. Особливо чутливі до нестачі кисню клітини мозку. Припинення руху крові кровоносними судинами навіть на короткий час смертельно небезпечне для організму.

Серце розташоване у грудній клітині за грудиною і перед стравоходом. Обабіч серця розташовані легені.

БУДОВА СЕРЦЯ

Серце — це порожнистий м’язовий орган. Його верхівка спрямована вниз і ліворуч. Зовні серце вкрите перикардом — фіброзною оболонкою, яка запобігає його тертю під час скорочень. Стінки серця складаються зі трьох шарів: епікарда (зовнішній), міокарда (середній) і ендокарда (внутрішній).

Людське серце чотирикамерне. У серці розрізняють робочу мускулатуру і спеціальну тканину, в якій виникає і проводиться збудження. Завдяки здатності до збудливості серце можна «завести» після його зупинки. Коли виникає збудження в якій-небудь ділянці серця, воно поширюється по всій серцевій тканині. Ця властивість називається провідністю. Рух серцевого м’яза приводить до її скорочення, завдяки чому й відбувається перекачування крові в організмі.

СЕРЦЕВИЙ ЦИКЛ

Початком серцевого циклу зазвичай вважають скорочення передсердь. Воно триває приблизно одну десяту секунди. За цей період кров із передсердь виштовхується до розслаблених шлуночків. Після надходження крові до шлуночків вони починають скорочуватися, викидаючи кров у кровоносні судини. Шлуночки скорочуються приблизно за три десяті секунди. Потім настає фаза загального розслаблення тривалістю приблизно чотири десяті секунди, коли у стані спокою перебувають і передсердя, і шлуночки. Такого періоду відпочинку достатньо для того, щоб серцевий м’яз цілковито відновив працездатність.

КРОВОНОСНІ СУДИНИ

Від серця кров рухається артеріями. Це найбільші кровоносні судини, вони здатні витримувати сильний тиск крові. Великі артерії розгалужуються на дрібніші, а ті поділяються на артеріоли. З артеріол кров потрапляє до дрібних капілярів. Саме в капілярах і відбувається обмін речовин між кров’ю і клітинами організму. Кров, насичена вуглекислим газом і продуктами розпаду органічних речовин, із капілярів збирається у венули, потім у більші судини — вени, за якими вона й повертається до серця. Виділяють велике й мале коло кровообігу.

МАЛЕ КОЛО КРОВООБІГУ

Зі правого шлуночка венозна кров через легеневу артерію надходить у дрібніші артерії, а з них — у легеневі капіляри. Там відбувається газообмін: кисень із легень переходить у кров, а вуглекислий газ — у легені. Після насичення киснем кров стає артеріальною і легеневими венами повертається до лівого передсердя.

ВЕЛИКЕ КОЛО КРОВООБІГУ

Артеріальна кров виштовхується з лівого шлуночка в аорту. Далі, проходячи артеріями й артеріолами, вона потрапляє в капіляри, крізь які кисень і поживні речовини потрапляють до клітин організму. Своєю чергою, зі клітин вуглекислий газ і продукти розпаду органічних речовин переходять у кров і вона стає венозною. За венулами й венами кров повертається до серця — у праве передсердя.

АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК

Рух крові судинами можливий завдяки різниці тисків на початку й наприкінці великого і малого кіл кровообігу. Артеріальний тиск вимірюють на плечовій артерії за допомогою манометра. У нормі він становить сто двадцять (плюс-мінус десять) міліметрів ртутного стовпчика під час скорочення серця і сімдесят (плюс-мінус десять) міліметрів ртутного стовпчика при розслабленні серцевого м’яза. Кровоносні судини в нормі перебувають у певному тонусі. Коли тонус підвищується, судини звужуються, і тиск зростає. Стан підвищеного кров’яного тиску називають гіпертонією. При зменшенні тонусу судин тиск знижується — це стан гіпотонії. Обидва ці стани негативно позначаються на роботі інших систем організму.

АРТЕРІАЛЬНИЙ ПУЛЬС

Викидання крові з серця спричиняє коливання стінок артерій. Такі коливання називають артеріальним пульсом. Там, де великі артерії розташовані близько до поверхні тіла, коливання їхніх стінок легко можна промацати пальцями. Найкраще пульс промацується на внутрішній стороні зап’ястка, на скронях, на шиї. За пульсом можна визначити частоту серцевих скорочень. Частота пульсу дорослої людини становить приблизно шістдесят-сімдесят ударів на хвилину.